Фото без опису

Сьогодні, 8 березня 2026 року, коли світ зазвичай говорить про весну та життя, Крижопільська громада заціпеніла у німому болю. Замість квітів — чорні стрічки, замість святкових вітань — розірвана тиша, яку прорізає лише плач за рідною дитиною. Ми проводжали в останню дорогу нашого мешканця, нашого захисника — Дмитра Вікторовича Сухорученкова.

Дмитро повернувся до рідного Жабокрича не так, як мріяли батьки. Він повернувся соколом, що відлетів у небесну вись, ставши ангелом-охоронцем для кожного з нас. Скорботна процесія розпочала свій шлях від батьківської хати на самому краю села. Кожен крок цієї дороги відгукувався болем у серцях тисяч людей, чиї життя скалічила ця жорстока війна.

У місцевому храмі, де відспівували воїна, здавалося, плакали навіть стіни. Дмитро був зовсім молодим чоловіком, у якого попереду мало бути стільки світлого й доброго. Але він обрав інший шлях — шлях воїна, шлях честі.

Дмитро Сухорученков народився 6 листопада 1989 року. Коли ворог прийшов на нашу землю, він не шукав слави. Призваний у травні 2025 року, він став навідником у складі славетної 92-ї окремої штурмової бригади. Він служив у 1-му штурмовому батальйоні, щоденно дивлячись у вічі небезпеці та до останнього подиху залишався вірним військовій присязі. Свій останній бій Дмитро прийняв 19 вересня 2025 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Новий Донбас.

Він захищав не просто територію, він захищав право своїх батьків, сусідів та всієї громади жити на вільній землі.

Під час мітингу пам'яті на кладовищі важко було підібрати слова. Староста Жабокрицького округу Галина Швець зазначила, що сьогодні разом із родиною плаче все село, адже немає більшого горя, ніж батькам ховати свою дитину.

Звертаючись до батьків, Галини Юріївни та Віктора Георгійовича, начальник відділу культури Валентина Чайковська підкреслила: «Ваш син знав, що таке відповідальність. Він просто пішов захищати родину, своє село... Тепер він у Небесному війську».

Майор Дмитро Тирса від імені всього особового складу ЗСУ висловив вдячність за самопожертву Героя, який виконав свій обов'язок до кінця.

Під звуки Державного Гімну та залпи останньої шани Дмитра поховали на сільському кладовищі — у землі, де він народився і яку так палко любив. Його життя стало символом безмежної любові до України.

Ми схиляємо голови у хвилині мовчання. Пам’ять про Дмитра Вікторовича Сухорученкова житиме у кожному подиху вільної України, у кожному мирному світанку нашої громади.

Спи спокійно, наш Герою. Вічна тобі пам’ять і слава!