ІСТОРИЧНА ДОВІДКА КРИЖОПІЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ
Крижопільська селищна територіальна громада розпочала свою діяльність 27 листопада 2020 року засіданням 1 сесії Крижопільської селищної ради 8 скликання. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» було створено Крижопільську селищну територіальну громаду, до складу якої увійшли 19 населених пунктів з адміністративним центром громади – селищем Крижопіль.
Крижопільська селищна територіальна громада знаходиться в Лісостеповій зоні подільського Побужжя в межах Українського кристалічного масиву на полого-хвилястій Дністровсько-Бужській водороздільній гряді, витягнутої з північного заходу на південний схід, в межах Подільської та Придністровської височин. Рельєф території носить спокійно-хвилястий характер. На сході та заході примикають схили балок. Абсолютні відмітки коливаються від 245-300 метрів над рівнем Балтійського моря. В основі лежить Український кристалічний щит. Клімат помірно - континентальний, з вологою нестійкою зимою і теплим літом. Для території характерні північно-західного напрямку вітри. Основні ґрунти темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені, а також ясно-сірі та сірі лісові.
Крижопільська селищна територіальна громада розташована у південно-західній частині Вінницької області. Адміністративний центр - селище Крижопіль. До адміністративного складу громади, крім селища Крижопіль, належать ще 18 населених пунктів. На території громади утворено 8 старостинських округів: Голубецький, Жабокрицький, Заболотненський, Красносільський, Крикливецький, Соколівський, Тернівський, Шарапанівський. В результаті нового адміністративно-територіального устрою України, Крижопільська селищна територіальна громада увійшла до складу території Тульчинського району Вінницької області. Територія Крижопільської селищної територіальної громади межує з Городківською, Піщанською, Вапнярською, Тульчинською, Тростянецькою, Ободівською територіальними громадами. Територія - 416,4 км². Відстань від адміністративного центру громади до обласного центру міста Вінниця –
Минуле Крижопільщини – то століття мужності й звитяги, віки з шаблею на полі брані та селянським плугом на родючих чорноземах, шрами окопів та тисячі могил. Це вистраждані з болю і творені в щасті українські пісні, це дивовижні пам’ятки культури, це хліборобський талант, що генетично передається від прадідів, це імена, що є славою всієї України.
Отож, територія Крижопільської громади була заселена ще з давніх часів. Про це свідчать знайдені пам’ятки матеріальної культури на місцях давніх поселень.
Перші дані про наявність пам’яток археології на Крижопільщині з’явилися ще у 1901 році. Євгеній Сіцинський у своїй праці «Археологическая карта Подольской губернии» на основі свідчень місцевих священиків опублікував дані про стародавні поселення, городища, кургани і знахідки скарбів на території нашої громади.
Археологами наша місцевість мало досліджена. Тому поки, що тут не виявлено стоянок палеоліту, мезоліту і неоліту. Але знайдені залишки поселень землеробських племен, які проживали 6 – 4 тисячі років тому. В археології ці племена називаються трипільськими племенами або племенами трипільської культури.
У нашій громаді залишки трипільських поселень виявлено місцевими краєзнавцями біля сіл Малої Тернівки, Зеленянки, Голубечого, Куничого. Багато речових пам’яток трипільської культури знаходять жителі Крижополя на північно – східній околиці селища.
Провідними галузями господарства в наших далеких предків було землеробство та скотарство, про що свідчить велика кількість кісток свійських тварин, знайдених під час розкопок. Високого рівня розвитку в трипільців досягає гончарне ремесло. Оглядаючи ранньотрипільські поселення, ентузіасти – краєзнавці Віца Б.Г. та історик, краєзнавець, бард, перекладач, автор книг Годований Є.Ф. - зібрали значну кількість виробничих та побутових знарядь із кременю, каменю м’яких і твердих порід, багату кераміку, орнаментовану червоною, темно-червоною та майже чорною охрою; кістки тварин та людей, роги. Найбільше, звичайно, уламків керамічного посуду, прясел, є і теракотові статуетки та зооморфна пластика.
Крижопілля входило до тих земель, де проживала велика група землеробсько-скотарських племен, які, на думку багатьох учених, у ІІ – на початку І тисячоліття до н.е. утворили праслов’янське ядро. На території Крижопільської громади відомо кілька поселень білогрудівської культури біля сіл Жабокрич, Красне, Куниче, Одаї, Павлівка, Тернівка.
Передскіфський період представлений у нашому краї знахідками чорноліської культури ІХ – першої половини VІІ століття до н.е. - зернотертками, крем’яними серпами, глиняним посудом, оздоблення якого характерне для цього періоду. Пам’ятки чорноліської культури відомі біля сіл Жабокрич і Тернівка.
У І – V столітті на цій території проживали праслов’янські племена – населення зарубинецької та черняхівської землеробських культур. У нашій громаді поселення черняхівської культури відомі біля сіл Голубече, Жабокрич, Залісся, Крикливець, Одаї, Петрунівка, Шарапанівка.
На території Крижопільської громади відоме городище і два селища періоду Київської Русі біля села Куниче. Щоправда Є. Сіцинський подає дані про наявність городищ ще на південь від Куничого, а також біля сіл Голубече, Крикливець Шарапанівка, Жабокрич. Але поки – що ці городища виявити не вдається.
Із середини ХІV століття наші землі входили до Подільського улусу, який відокремився від Золотої Орди. У 1362 році сталася велика битва між литовськими і татарськими військами і це вирішило подальшу долю Поділля. Із цього часу воно перейшло під контроль Литовської держави.
У ХІV ст. над українськими землями нависла нова загроза турецько – татарського поневолення. За даними історичних джерел лише з 1450 по 1550 роки відбулося 20 великих грабіжницьких походів на Україну, в т.ч. на Поділля. В основному татари йшли по так званому Чорному та Кучманському шляхах. Кучманський шлях проходив безпосередньо через Поділля між Бугом і Дністром. Польський історик Антоній Йосип Ролле писав: «Мандрівник, що їде залізницею з півночі на південь Поділля, не здогадується про те, що він їде дорогою, з давніх часів прокладеною й рясно политою кров’ю наших предків: тут пролягає один із татарських шляхів або доріг, так званий Кучманський...». Кожний з нападів татар супроводжувався спаленням міст і сіл, масовими вбивствами та захопленнями у ясир міщан та селян.
Кучманським шляхом або шляхом під назвою Гречник їхав близько 580 року до нашої ери грецький історик Геродот до столиці кіммерійців - Кимеріки. Так стверджує С. Мокрицький – член краєзнавчого товариства «Поділля» у дослідженні «Країна Оратанія», опублікованій у 1990 році. Він стверджує, що столиця кіммерійців - Жмеринка. Це твердження науково не доведене, але те, що шлях пролягав по вододілу басейну річок Дністер і Південний Буг доведено. На цьому шляху проходить залізниця Жмеринка – Одеса.
Кучманський шлях ще називають Шпаковим. Існують різні версії щодо назви. Антоній Йосип Ролле в праці, надрукованій в щомісячному історичному журналі «Киевская старина» 1887 року, стверджує, що Шпак - немирівський осадник Федір Білецький, який допомагав Самусю при взятті Немирова.
В «Новороссийских ведомостях» за 26 листопада 1869 року читаємо: «Так званий Шпаків шлях отримав назву від козака Шпака, або, можливо, від кольору грязюки, абсолютно чорного (як шпак)». Григорій Данилевський називає Шпака чумацьким провідником.
У ХVІІІ і першій половині ХІХ століття все більше чумацьких возів з’являється на цьому шляху. Чумаки перевозили сіль, свіжу і в’ялену рибу, імпортні товари - тканини, взуття, апельсини, жіночі прикраси, дорогі вина. В Одесу возили пшеницю. «Новороссийские ведомости» газета, яка виходила в Одесі, писала: “ По цій дорозі тягнуться обози чумаків з пшеницею, яку вони часто залишають по корчмах, так як з-за грязюки везти зерно далі просто неможливо». Возили чумаки в Одесу делікатес, який любили одесити - засолені огірки.
Торговий шлях з Поділля до Одеси вважався дуже небезпечним. На чумаків часто нападали татари. Але коли чумакам пропонували охорону, вони рішуче відмовлялися: чи нападуть татари - ще невідомо, а те, що солдати «все сало з’їдять» - не залишало у чумаків сумніву.
Із часом людство почало шукати більш надійний і швидкісний транспорт. За Проектом Статуту товариства Одесько-Київської залізниці планувалося побудувати залізничну дорогу протягом 8-ми років «від Одеси до Києва (на Крижопіль)». Це перша згадка про нашу станцію. Будівництво залізниці загострило екологічну проблему. Газета «Новороссийские ведомости» наголошувала, що «з одного дуба виробляється три шпали». Таким чином, тільки на установку шпал пішов величезний дубовий ліс з кількістю 428000 хвойних дерев.
Залізниця будувалася 4 роки: із 15 травня 1866 по травень 1970 року. Проектували залізничну лінію французькі інженери. Плани 33 вокзалів робилися у Парижі теж. Залізничні станції із каменю. Були станції першого класу: Київ і Волочиськ; другого - Козятин, Бердичів, Антоновка і Жмеринка. Вінниця, Крижопіль, Борщі відносилися до станцій 3-го класу. Інші - до 4-го класу.
У Варшаві в 1883 році вийшов «Словнік географічни». Ось, що згадується про наше містечко: «... Крижопіль було засновано в 1866 році як станцію Одесько-Київської залізниці Тиманівської волості. На той час у селищі проживало 710 жителів, нараховувалось 123 будинки. Обсяг селянської землі становив 681 десятину, орної – 587 десятин, 465 десятин землі належало панам. Приблизно в період між 1866 і 1883 роками була збудована церква святого Онуфрія. Нараховувалося 1112 парафіян і церква мала у своєму розпорядженні 64 десятини землі. Спочатку земля належала князям Четвертинським, з 1883 року - панам Ярошинським».
У 1901 - 1906 рр. англійською мовою в Нью-Йорку вийшла «Єврейська Енциклопедія» під редакцією доктора Л. Каценельсона і барона Д. Гінзбурга, де писалося: «Крижопіль - поселення Ольгопільського повіту Подільської губернії. У 1897 році жителів - 1126, з яких 668 євреїв».
Свою назву станція Крижопіль дістала від села Крижопіль (нині Високе), розташованого за 17 км від селища. Була традиція називати залізничні станції за назвами населених пунктів, що найближче знаходяться до залізниці. Існує кілька версій про походження назви. Одна версія - поселення виявилося на вершині кряжа, тобто водорозділу між басейнами рік Південного Бугу і Дністра. Слово «кряж» і «поле» утворило «Кряжополь», що пізніше змінилося на «Крижопіль».
Існує інша історична версія походження назви «Крижопіль». На місці села (або поруч нього) раніше стояв високий хрест, а навкруги нього було поле. У 15 столітті чумаки, які на той час возили товари, продукти, матеріали тощо, з Криму, України до Польщі та з Польщі до України, Криму, часто бачили цей хрест, так і прозвали цю місцину — «Хрест, а навколо поля» або «Хрест в Полі» або «Перехресне поле», що в перекладі на польську «Krzyż w polu» або ж «Krzyż o pole».
Уже в серпні 1870 року через Крижопіль почався регулярний рух поїздів. Із цього часу слід вважати, що Кучманський шлях став служити мирним цілям. Навколо залізниці виникають нові поселення, залізничні станції, будуються промислові підприємства. У 1872 році через Крижопіль пішов поштовий вагон, а 10 квітня 1877 року приблизно о 15.30 через нашу станцію проїхав імператор Олександр ІІ. Проїжджала через нашу станцію, подорожуючи до Чорного моря, Леся Українка.
Наше містечко згодом стало перевалочним торговельним пунктом. Через нього проходили і проходять шляхи з Молдови в Україну, з Одеси на Київ. Він був наче центром декількох торгових шляхів. Особливо багато товарів перевозили до Ямполя і Сорок.
Згодом було побудовано локомотивне депо. Вапнярка на той час була рядовою станцією. Пізніше депо було побудовано в Вапнярці і вона стала вузловим пунктом. Для заправки котлів паровозів подавалася вода через водонапірну башту з села Голубечого. Вся залізнична станція і пристанційні будови були обнесені високим дубовим парканом. Сюди можна було ввійти чи в’їхати через браму. Навколо було поле, через яке проходили дороги до Зеленянки, Крикливця, Піщанки, також до Тернівки, Жабокрича, Соколівки та інших сіл.
Першими поселенцями станції були робітники, які тут працювали. Потім біля станції почали оселятися євреї – крамарі, які продавали ремісничі товари. Ринок знаходився зразу ж за брамою станції, де зараз знаходиться Будинок культури. Сюди прибували жителі навколишніх сіл і продавали продукти харчування й інші товари. У 1892 році в Крижополі було 488 мешканців і 71 двір, а у 1904 році нараховувалося 123 двори, в яких проживали 690 людей. Заселялися перші вулиці , які нині мають назви: імені Соборна, Героїв України, Чабанюка. Крижопіль став важливим пунктом відвантаження цукрової сировини. У 1896 році зі станції відправили 582 тисячі пудів, а через два роки - 1152 тисячі пудів вантажу.
