Фото без опису

Сьогодні, 22 лютого 2026 року, над Крижопільською громадою знову схилився лютневий смуток. Минає рівно рік з того дня, як до родини Кіяшків прилетіла чорна звістка, що назавжди розколола життя на «до» та «після». Рік тому серце Віталія Івановича зупинилося, аби ми могли продовжувати жити, дихати та мріяти під вільним небом. Ця дата стала для нас нагадуванням про те, яку неймовірну ціну платять найкращі сини України за кожен новий світанок нашої держави.

Віталій народився 13 червня 1987 року в мальовничій Вербці. Саме там, серед вінницьких краєвидів, формувалася його душа — щира, мов ранкове сонце, і справедлива, як сама земля. Шкільні роки, навчання у Вінницькому центрі професійно-технічної освіти та пізніше в кооперативному коледжі вигартували в ньому відповідальну людину. Його пам’ятають як сумлінного студента й вірного товариша, який завжди вмів знайти правильне слово та підставити плече тому, хто цього потребував.

Він ніколи не цурався праці, знаючи, що добробут будується власними руками. Роки роботи на будівництві в Києві показали Віталія як справжнього майстра та надійну опору. Він належав до тих рідкісних людей, чиє слово було міцнішим за будь-який папір. Відповідальний, чесний і відкритий, Віталій умів створювати навколо себе атмосферу довіри та спокою, будучи справжнім чоловіком, на якого завжди можна було покластися в будь-якій життєвій ситуації.

Найбільшим скарбом у житті Віталія була його сім’я. 2 червня 2018 року він поєднав долю з коханою Іриною, мріючи побудувати дім, сповнений сміху та тепла. А коли 30 квітня 2019 року народився син Гліб, світ Віталія осяявся новим, особливим змістом. Він був не просто батьком — він був джерелом любові та захисту для свого маленького продовження. Кожна його мрія, кожен крок були присвячені тому, щоб Гліб зростав у щасливій, мирній країні, не знаючи жахів війни.

Але коли ворог зазіхнув на майбутнє його сина, Віталій, не вагаючись, став до лав захисників. Наприкінці жовтня 2024 року він приєднався до легендарної 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Служачи вогнеметником, він отримав позивний «Кіпіш» — жартівливе ім’я, за яким ховався справжній титан духу. Побратими цінували його за неймовірну людяність і відвагу. Він був тим світлом у бліндажі, яке могло розрадити жартом у найтемнішу ніч і безстрашно піти у бій, захищаючи кожного з нас.

22 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання біля Дачинського на Донеччині Віталій Кіяшко зробив свій останній крок у безсмертя. Він загинув як Герой, тримаючи щит над Україною. Сьогодні Крижопільська селищна рада та вся громада низько схиляють голови перед його подвигом. Ми висловлюємо щирі співчуття родині, яка втратила найкращого чоловіка, батька та сина. Пам’ять про Віталія житиме в очах його сина Гліба, у назвах рідних вулиць та в кожному серці, яке б’ється завдяки його самопожертві. Вічна слава Герою!