Фото без опису

Сьогодні, 22 лютого 2026 року, Крижопільська громада знову занурюється у глибоку скорботу. Минає перша річниця з того чорного, випаленого болем дня, коли рідна земля села Зеленянка прийняла в свої обійми одного з найкращих своїх синів — Віталія Юрійовича БІЛАНЧУКА. Рік пройшов, але час не став лікарем; він лише навчив нас жити з цією пусткою, щоразу нагадуючи, якою дорогою є ціна нашої свободи та кожного мирного ранку.

Віталій обрав шлях найвідважніших — шлях морської піхоти. Як старший матрос та оператор відділення розвідки й корегування безпілотних авіаційних комплексів, він був «очима» свого батальйону. Його професіоналізм та мужність дозволяли бачити ворога на відстані, рятувати життя побратимів та надійно тримати передові позиції. У цій безжальній війні він став щитом для кожного з нас, обравши замість спокою небезпечне небо Донеччини.

Життя Воїна обірвалося 22 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинопіль. Йому було лише 38 — вік, коли чоловік перебуває у самому розквіті сил, коли за плечима вже є мудрість, а попереду ще стільки нездійснених планів. Віталій пішов у вічність у той самий момент, коли його серце билося в унісон із волею України, залишивши по собі недописану книгу земного життя та безсмертний подвиг.

Для громади ця втрата стала глибокою раною. Ми втратили не просто захисника, а людину великої душі, чиє серце завжди було відкритим для людей. Віталій був патріотом не на словах, а на ділі — він воював за те, щоб ми могли працювати, ростити дітей та жити на своїй землі. Його щирість і доброта залишили теплий слід у пам'яті кожного, хто мав честь знати його особисто чи просто зустрічати на вулицях рідного краю.

Сьогодні нам гірко визнавати своє безсилля перед лицем смерті, але в наших силах зробити так, щоб ім’я Віталія Біланчука ніколи не згасло. Воно вже навіки вписане в історію нашої громади та всієї України як символ незламності. Життя цього мужнього воїна стане дороговказом для наступних поколінь, прикладом того, як треба любити свою Батьківщину — віддано, жертовно і до останнього подиху.

У цю скорботну хвилину ми знову схиляємо голови перед родиною Героя. Батьки, брат, дружина та син Дмитро — ваш біль є нашим спільним болем. Ми щиро співчуваємо вашій втраті і запевняємо: Дмитро завжди пишатиметься своїм батьком, який став легендою. Вічна слава та низький уклін тобі, наш Герою! Нехай твоя душа знайде вічний спокій у Небесному легіоні. Герої не вмирають! Слава Україні!