Фото без опису

Сьогодні, 4 лютого 2026 року, над Крижопільською громадою панує особлива тиша, сповнена болю та вдячності. Минає два роки з того чорного дня, коли земний шлях Захисника України, жителя села Заболотне, Андрія Валерійовича ТИМОШЕНКА перетнувся з вічністю. Рік, що став для рідних нескінченною вервицею спогадів, а для громади — символом незламної віри. Ми згадуємо людину, чиє життя стало вівтарем свободи, і чиє ім’я тепер навіки вписане золотими літерами в літопис нашої боротьби.

Андрій Валерійович належав до тих мужніх людей, які пізнали справжню ціну рідної землі. Родом із сонячного Херсона, він бачив, як ворог прийшов нищити його дім, і був змушений рятувати найдорожче — свою родину. Доля привела сім’ю Тимошенків до затишного Заболотного, де вони сподівалися знайти спокій. Проте серце воїна не знало спокою, поки ворожий чобіт топтав український степ. У квітні 2023 року він змінив цивільний одяг на військовий однострій, добровільно взявши на себе відповідальність за майбутнє цілої нації.

Його бойовий шлях був коротким, але сповненим справжньої воїнської звитяги. Як навідник механізованого відділення військової частини А2980, старший солдат Тимошенко тримав оборону на одній із найгарячіших точок фронту — поблизу населеного пункту Карлівка на Донеччині. Там, серед вогню та заліза, він виявляв неабияку стійкість, захищаючи кожен клаптик незалежності. У свої 47 років Андрій був мудрим наставником для молодих побратимів і непохитною скелею для своїх близьких.

Фатальний день 4 лютого 2024 року став межею, що розділила життя родини на «до» та «після». Під час виконання бойового завдання, відданий присязі до останнього подиху, Андрій Валерійович загинув, прикриваючи собою рідну землю від загарбників. Він віддав найцінніше — своє життя — за те, щоб ми могли зустрічати ранки в тиші, щоб діти Заболотного та рідного йому Херсона могли мріяти про майбутнє в українській державі.

Кажуть, що час лікує, але цей рік довів — час лише вчить жити з пекучим болем у грудях. Для Крижопільської громади Андрій став рідним сином, хоча війна і змусила його переїхати сюди за трагічних обставин. Його світлий образ не тьмяніє: у пам’яті земляків він залишається взірцем патріотизму, людиною великої душі та незламного духу, чия самопожертва є найвищим проявом любові до Батьківщини. Він пішов у вічність як Герой, залишивши по собі незагойну рану та вічну славу.

Крижопільська селищна рада, виконавчий комітет, депутатський корпус та вся багатотисячна громада висловлюють найщиріші співчуття родині полеглого Захисника. Ми низько схиляємо голови перед вашим подвигом і вашим терпінням. Нехай милостивий Господь дарує спокій душі Андрія у своїх оселях, де немає ні болю, ні печалі. Пам’ять про нього житиме в назвах вулиць, у розмовах дітей, у кожному подиху вільної України. Вічна слава Герою! Слава Україні!