Кривавий відлік війни залишив глибокий шрам на серці нашої громади, забравши життя відважного захисника, пам’ять про якого не згасне ніколи.
Понад два роки, від морозного січня 2023-го і до цього березневого дня, тривало болісне повернення воїна до рідної домівки. Весь цей час близькі Еріка жили вірою у диво, проте доля розпорядилася інакше, і сьогодні сотні крижопільчан зібралися, щоб схилити голови перед молодим Героєм — Еріком Гагиковичем Азаряном.
Ерік народився 5 вересня 1995 року в Крижополі, де серед знайомих вулиць пройшли його найкращі роки, а сусіди та друзі назавжди запам’ятають його як людину з надзвичайно доброю душею та щирою усмішкою. Його шлях розпочався у стінах Крижопільської школи №1, яку він закінчив у 2012 році, залишивши по собі спогади як про енергійного та обдарованого учня. Творча натура Еріка яскраво розкрилася у танцювальному колективі «Юність», де він не лише вдосконалював майстерність, а й дарував оточуючим позитивні емоції своїми виступами. Згодом він здобув професійну освіту в будівельному ліцеї, опанувавши фах оператора комп’ютерного набору та загартувавши характер для майбутніх звершень.
Військова доля Еріка розпочалася у 2016 році зі строкової служби, проте вже через рік він свідомо обрав шлях професійного військового, підписавши контракт із Збройними Силами України. Протягом 2017–2019 років він боронив східні рубежі держави в зоні АТО, де виявив неабияку мужність і вірність обов’язку.
Після повернення до цивільного життя у рідному Крижополі Ерік сподівався на мирне майбутнє і в жовтні 2019 року поєднав свою долю з коханою Мариною. Але повномасштабне вторгнення 2022 року змусило його знову взяти до рук зброю — він не зміг залишитися осторонь і пішов на фронт добровольцем.
Виконуючи обов'язки старшого стрільця у військовій частині А 4628, солдат Азарян продемонстрував найвищу ступінь самопожертви. Його життя обірвалося 14 січня 2023 року поблизу Красногорівки, на позиції «Лісабон», коли під час рятування поранених побратимів він потрапив під ворожий артилерійський вогонь.
Прощання із захисником відбулося з усіма належними почестями, під звуки Гімну та військовий салют. Під час жалобного мітингу селищний голова Володимир Василишен зазначив: «Молодий, сильний, відданий — він жив для України і загинув за неї. Його життя було коротким, але героїчним. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті громади. Бо Герої не вмирають — вони продовжують жити у нашій вдячності, у нашій свободі, у кожному дні, вибореному їхньою жертовністю».
Разом із головою слова скорботи висловили наставниця з танцювального колективу Галина Роздорожнюк та бойовий командир Степан Куцак. Дружині загиблого воїна було передано Державний Прапор України як символ вічної вдячності народу за подвиг її чоловіка. Духовну підтримку родині надав протоієрей Петро Підсадний, який наголосив на високій ціні нашої незалежності.
Поховали Героя на кладовищі в селищі Крижопіль.
Сьогодні Крижопільська селищна рада, виконавчий комітет та вся громада перебувають у глибокій жалобі, схиляючи голови перед незламністю Героя та висловлюючи щире співчуття його родині.
