Фото без опису

Лютий знову приніс із собою холодні спогади про далеку чужу війну, яка назавжди залишила відбиток у серцях наших земляків. Напередодні 15 лютого, коли серце кожного учасника бойових дій б’ється в особливому ритмі, у Крижополі відбувся захід, сповнений тихої молитви та глибокої вдячності.

Срібло на скронях, а в очах — вічність. В актовій залі Центру культури та дозвілля було відчутно особливе тремтіння. Тут зібралися чоловіки, чию молодість колись обпалило сонце Афганістану. Селищний голова Володимир Василишен розділив цей момент із тими, хто знає справжню ціну побратимства.

Урочистості розпочалися з тиші… тієї самої хвилини мовчання, що важчим тягарем лягає на плечі, ніж будь-яка зброя. Це була мить єднання з тими, хто не повернувся з чужих гір, і з тими Героями, які сьогодні віддають життя за рідну українську землю. А потім — Гімн. Рука на серці, очі в очі, і єдиний подих віри в Україну.

Звертаючись до присутніх, Володимир Василишен не просто говорив офіційні слова — він звертався до живих легенд нашої громади:

«Незабаром ми відзначимо 37-му річницю виведення військ з Афганістану. Але для вас це не просто дата в календарі чи сторінка підручника. Це ваша вкрадена молодість, це біль втрат, який не вщухає навіть через десятиліття. Ви пройшли через пекло, яке загартувало вашу сталь, але не очерствило ваші душі».

Очільник громади вручив воїнам Подяки та грошові винагороди — лише крихту тієї шани, на яку вони заслуговують щодня.

Музика цього дня звучала по-особливому. Голоси Ірини Корнейко та Володимира Андрусяка пронизували залу наскрізь, здіймаючи в пам’яті ветеранів пил далеких доріг та обличчя друзів, які залишилися вічно молодими.

Завершився день там, де панує вічний спокій. Учасники заходу відвідали кладовище, аби вклонитися могилам земляків-крижопільчан. Квіти, покладені на холодний граніт, здавалися краплями живої пам’яті на білому снігу.

Ми пам’ятаємо. Ми шануємо. Ми схиляємо голови перед вашою мужністю, дорогі наші ветерани. Ваша історія — це частина нашого спільного серця.