Фото без опису

Сьогодні, 1 січня, минають перші роковини з того скорботного дня, коли Крижопільська громада востаннє схилила голови, прощаючись зі своїм славним земляком — мужнім Захисником України Сергієм Анатолійовичем Оніщенком. Рік тому природа ніби розділяла біль втрати: плакало небо, а разом із ним плакали сотні людей, що прийшли віддати останню шану воїну. Велика скорбота й досі переповнює серця тих, хто знав, поважав і любив Сергія, адже він був людиною, яка стала щитом для кожного з нас.

Життя цього відважного Героя обірвалося занадто рано через підступну хворобу, що стала наслідком надважких воєнних випробувань. В одну мить світ втратив справжнього патріота та вірного сина свого народу. Сергій був напрочуд гарною людиною з доброю і світлою душею, чия присутність дарувала впевненість. Непоправна пустка оселилася в душах батьків, які втратили сина, дружини, що залишилася без опори, та доньок, для яких він був найкращим у світі батьком і прикладом для наслідування.

Військовий шлях Сергія Анатолійовича розпочався ще у далекому 1998 році під час строкової служби, де він загартував свій характер. Коли ж ворог прийшов на нашу землю у 2014 році, він без вагань став на захист цілісності держави. Протягом двох років він служив водієм при Крижопільсько-Піщанському ОРВК, а згодом був переведений на бойову посаду у військову частину. Навіть після звільнення в запас у 2017 році, Сергій залишався воїном у душі, готовим у будь-який момент повернутися до строю.

Повномасштабне вторгнення змусило його знову взяти до рук зброю. Як досвідчений боєць, він виконував складні завдання: був стрільцем, командиром відділення та водієм-радіотелефоністом стрілецького батальйону. Сергій завжди був там, де найважче, виявляючи стійкість та професіоналізм. Проте в одному з боїв він отримав поранення, яке підірвало його здоров’я. Довгі місяці виснажливої реабілітації не дали бажаного результату, і у травні 2024 року воїн був змушений звільнитися з лав ЗСУ за станом здоров’я.

Навіть борючись із важкою недугою, Сергій не втрачав своєї фірмової стійкості та почуття гумору. Він жартував, що нехай ноги вже не ті, але руки завжди зможуть тримати зброю, щоб захистити рідних. Він боровся за життя так само запекло, як і за рідну землю, проте хвороба виявилася невблаганною. Його серце зупинилося, залишивши нам пам’ять про незламного чоловіка, який до останнього подиху залишався вірним присязі та своїй країні.

Сьогодні Сергій Оніщенко спочиває на кладовищі селища Крижопіль, де його поховали з усіма військовими почестями під звуки державного гімну. Крижопільська громада низько схиляє голови перед подвигом Героя та висловлює найщиріші співчуття родині. Його ім’я назавжди вписане в історію нашої боротьби за свободу. Світлий образ Сергія житиме у спогадах друзів, усмішках дітей та у вільному небі України, за яке він віддав усе.

Вічна пам’ять і шана Герою! Слава Україні!