Фото без опису

Сьогодні Україна та світ завмирають у хвилині мовчання. У четверту суботу листопада ми повертаємося думками у найтемніші сторінки нашої історії — роки, коли українське село, годувальницю Європи, намагалися знищити голодом.

Голодомор 1932–1933 років був не просто трагедією. Це був свідомий злочин геноциду проти нашого народу, спроба зламати наш дух, стерти нашу ідентичність, змусити забути, хто ми є. Але українці вистояли. Ми пронесли цю пам'ять крізь десятиліття замовчувань та брехні, щоб сьогодні голосно сказати: ми пам'ятаємо. Ми — є.

Для нашої громади цей день має особливе значення. У кожному селі, у багатьох родинах є свій біль і своя історія втрат. Ми схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів невинно убієнних — дітей, жінок, чоловіків, чиї життя обірвав штучний голод.

Сьогодні наш обов’язок — не лише пам'ятати, а й бути сильними. Нинішня війна знову показує нам справжнє обличчя ворога, який століттями намагається знищити українську націю. Але як тоді зерно проростало крізь мерзлу землю, так і зараз наша воля до життя та свободи сильніша за будь-яку зброю.

Закликаю кожного мешканця нашої громади сьогодні о 16:00 долучитися до Загальнонаціональної хвилини мовчання та запалити у вікні свічку пам’яті. Нехай цей вогник стане символом нашої скорботи, нашої віри у перемогу світла над темрявою та нашої незламності.

Вічна пам'ять загиблим. Сили й витримки живим.

З повагою, селищний голова Володимир Василишен