У Заболотному вшанували пам'ять Олександра ТИМЧЕНКА та всіх загиблих Героїв
Сьогодні, 28 лютого, у селі Заболотне Заболотненського старостинського округу Крижопільської селищної територіальної громади вшанували пам'ять Захисника Олександра ТИМЧЕНКА. Захід, приурочений річниці його загибелі, відбувся біля пам’ятного у селі місця – пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам у Другій світовій війні та меморіальних дошок на честь загиблих Героїв у російсько-українській.
Вшанувати пам’ять Героя прийшли керівники громади та старостату, батьки, родина, друзі, односельці, побратими. Згадуючи Олександра, усі виступаючі говорили про те, яким він був мужнім і відважним Захисником, справжнім патріотом, вірним сином свого народу і люблячим сином у своїх батьків, гарним товаришем, напрочуд доброю і світлою людиною з великим, наповненим любов’ю серцем. Говорили яким він був щирим українцем, сповненим сміливих рішень і великих мрій, але війна не дала можливості тим мріям здійснитися, обірвавши його життя у 28 років – 28 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Красногорівка Донецької області солдат Олександр ТИМЧЕНКО, стрілець відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А1619, поліг смертю хоробрих.
Говорили й про вічну пам’ять Герою. ЇЇ берегтимуть у громаді завжди. «Всі ми, крижопільчани, завжди пам’ятатимемо, що ТИМЧЕНКО Олександр Сергійович до останнього подиху гідно служив українському народу, до останнього подиху не зрадив присязі. А отже, є нашим Героєм, подвиг якого не померкне в віках. Вічна йому слава! І вічна пам’ять! А вам, Любове Михайлівно та Сергію Васильовичу, низький уклін за такого гарного сина, сина-Героя, і наші щирі співчуття», - зазначив, зокрема, Крижопільський селищний голова Володимир ВАСИЛИШЕН.
Пам’ять про сина тримає на цьому світі й самих батьків, не даючи їм впасти у відчай. А ще – клопоти, пов’язані із допомогою, яку вони увесь цей гіркий і болючий рік готують та відправляють побратимам Олександра, бо ті ще й досі – синова родина. Бо син в батьківській уяві ще й досі - Воїн. «Допоки ми живемо – ми будемо чекати на свого Сашуню!», - мовить Любов Михайлівна.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять кожного, хто загинув за Україну і своїм подвигом дав нам можливість жити та мріяти про наше, українське, майбутнє. Та поклали квіти до підніжжя пам’ятника, меморіальних дошок, на могилах новітніх Героїв, яких у Заболотному уже чотири.
Вічна пам’ять і вічна слава Героям!
