Просто - солдат, просто – Герой!
У понеділок, 19 лютого, у сесійній залі Крижопільської селищної ради відбулася зустріч із Захисником України, крижопільчанином Сергієм Снігуром. Зустріч, так би мовити, у маленькому колі – за участю секретаря селищної ради Ігоря Василишина та місцевих медіа. Однак йшлося на ній про справді велике: війну, мужність, надії…
Правда, про них Сергій Михайлович розповідав якось просто, легко, так, ніби за плечима не було важких боїв, втрат, непростого воєнного побуту, контузії… Зазначав тільки: війна - не похід у театр, там нема романтики – лишень кров, болото, холод, бруд, смерть… Але на ній – не без відваги, не без розуміння того, чого вони стоять там, на лінії вогню…
Проте про особисті подвиги розповідав дуже скромно, мовляв, він просто – солдат, просто піхотинець, просто військовий, який захищає свою Батьківщиною. Хоча нагороди, які прикрашають груди, - Золотий хрест та медаль «За оборону рідної держави» - це відзнаки військовим Збройних сил України за героїчний вчинок під час бойових дій, пов’язаний із ризиком життя, та - за мужність, самовідданість, зразкове виконання службового обов'язку. Це – свідчення великої відваги і героїзму… І ними таки дуже гордиться Захисник. А крижопільчани – Захисником. Одна із знайомих захоплено розповідає: «Коли бачу Сергія у містечку з нагородами на грудях, хочу кричати на увесь голос: люди, я знаю цього відважного Героя»!
Захищати Україну Сергій Снігур пішов із перших днів повномасштабної війни. Спочатку – у складі роти охорони, потім - у 70 батальйоні, який формувався у Козятині і якого приєднали до 59-ої окремої механізованої бригади. У лавах українського війська протистояв диверсійно-розвідувальним групам ворога у зоні Чорнобиля, ніс охорону біля Придністров’я, брав участь у важких боях біля Красногорівки на Донеччині, стояв на сторожі Південно-Української атомної станції, що у Миколаївській області. Захищаючи даний стратегічний об’єкт, із спеціальної електронної гармати збив 10 ворожих «шахедів» і (сміється) одного нашого дрона, бо про нього не попередили. На бойових позиціях у районі Невельське на Донеччині, де було особливо гаряче, зазнав контузії, лікувався в одному із шпиталів Дніпра. Потім – знову воював…
Сьогодні Сергій Михайлович звільнився із лав Збройних сил України - доглядатиме хвору матусю. Планів на мирне життя поки що не складає. Насамперед, каже, хоче відпочити від війни, військової форми, натішитись спілкуванням із дружиною, двома донечками, матусею, які на нього так чекали, які за нього так хвилювалися. А далі – час покаже (та вже й так усі знають: руки в нього – золоті, і душа - золота)… Тим часом Ігор Валерійович озвучує, що бачить в особі Сергія прекрасного інструктора з підготовки молоді до захисту Батьківщини…
На запитання під завісу зустрічі, коли буде Перемога, співрозмовник відповів: «Коли у нас буде достатньо «серйозної» зброї, однією стрілецькою ворога не зупинити. При цьому варто враховувати те, що наш супротивник - сильний, хитрий і жорстокий. А тому, у свою чергу, маємо бути сильними, а також - пильними, обережними, мудрими і єдиними у своєму прагненні. Маємо, будь-що, втримати ворога і вистояти»…
